Вивчена безпорадність

Сьогодні психологи звертають увагу на збільшення випадків прояву вивченої безпорадності серед населення.

Вивчена безпорадність – стан людини, в якому вона не робить спроб для поліпшення свого стану, хоча має таку можливість. Вона активізується як реакція на руйнування звичного способу життя, навколишнього хаосу, зростання тривоги через реальну чи уявну загрозу життю та здоров’ю людини.  Цей стан супроводжується втратою відчуття свободи, контролю, віри у власні сили, пригніченістю, депресією. Феномен вивченої безпорадності вперше описав американський психолог Мартін Селігман.

Що саме є причиною появи вивченої безпорадності в даний час?

  • Втрата житла, звичних умов проживання.
  • Переїзд на нове місце.
  • Відсутність роботи, матеріальних засобів для існування.
  • Нове оточення, інші звичаї, традиції.
  • Розлука, втрата близьких та рідних.
  • Невідомість, непрогнозованість майбутнього.

Цей стан є досить небезпечний і дезадаптивний. Дорослі люди внутрішньо почуваються маленькими і безпорадними, тими, які не здатні приймати рішення, робити реальні кроки щодо змін у своєму житті, перекладають відповідальність за себе на осіб, що на їх думку, мають більше повноважень і впливу. Мислення стає досить звуженим, не здатним визначити різні альтернативні способи вирішення проблеми, подивитися на неї з різних сторін. Стан вивченої безпорадності впливає на самооцінку людини, вона почувається вразливою, неповносправною і залежною від інших. Якщо є всі ці прояви, варто звернутися до фахівця – психолога чи психотерапевта.

Актуальна ситуація щодо проявів вивченої безпорадності виглядає наступним чином. В перший період війни нажахані люди змушені були залишити свої домівки і переїхати у більш безпечні регіони. Натомість місцеві мешканці зорганізувалися, надали допомогу, щодо тимчасового прихистку, харчування. Минає час, повертатися додому ще небезпечно, є багато нерозуміння, — що робити далі, шукати себе для майбутньої самореалізації на новому місці чи далі чекати змін у рідному місті для можливості повернення. Розгубленість і залежна поведінка… Що відбувається з місцевим населенням? Ентузіазм допомоги для ВПО знижується, наростає втома, почуття вини і навіть злість. Тому стратегія опікування повинна змінитися на співробітництво та розподіл відповідальності.

Що зараз може бути корисним?

  • Пошук роботи, хай навіть тимчасової.
  • Освоєння нових знань вмінь та навичок.
  • Волонтерство, допомога в організації побуту в місці проживання ВПО.
  • Розподіл відповідальності щодо оплати комунальних послуг.
  • Вихід з позиції «Дитина-Батько» у позицію «Дорослий-Дорослий».

  Засоби зниження синдрому вивченої безпорадності.

  • Роби що-небудь. Маленькі кроки. Інколи безпорадність виникає через неможливість виконання всього і зразу. Не потрібно ставити грандіозні завдання. Починайте з простих, зрозумілих і корисних завдань, які стосуються звичайних побутових речей.
  • Похвала себе за найменший успіх.  Є багато речей, які ми не помічаємо, знецінюємо, але вони вимагають наших зусиль, енергії. Інколи, навіть зранку встати, почистити зуби – це вже подвиг. Хоча, здавалося б, це – найпростіше, що ми можемо зробити для продуктивності дня. Тому – кожного разу помічайте свої особисті маленькі успіхи і хваліть себе за це.
  • Турбота про себе. Піклуватися про себе – корисно, не чекати, що хтось це зробить за вас, бо ніхто не знає краще за вас, що в даний момент вам найбільш потрібно.
  • Запит про допомогу. Як інші можуть здогадатися про вашу потребу в допомозі, якщо ви нікому про це не скажете. Якщо немає досвіду просити про допомогу, корисно цьому вчитися, — наприклад, запитати дорогу, взнати певну інформацію, отримати щось. Не виключення, що Вам відмовлять і це також корисний досвід – спокійно, без образ сприймати відмову. Адже очікування і реальність можуть відрізнятися.
  • Планування. Якщо ми уявляємо бажане майбутнє, ми орієнтуємося на позитивні зміни і не застрягаємо у невдачах і поразках минулого. Плануйте кожен день, тиждень, місяць, але при цьому будьте гнучкими, бо життя вносить корективи.
  • Допомога іншим. Багато психологічних досліджень доводять, що допомагаючи іншим, ми, в першу чергу, допомагаємо собі, — вирішувати власні проблеми, дивитися на світ і на себе ширше, ставати більш людяними, знаходити опору в собі.

 Бажаю стати самим собі опорою, розвивати позитивне мислення, вибудовувати нові моделі поведінки, сприймати нові виклики долі як пригоду і можливість розвиватися.

З любов’ю Олена Тіунова

Опубликовано olenatiunova

Олена Тіунова - практикуючий психолог, PhD, кандидат психологічних наук, авторка та ведуча освітнього курсу "Основи арттерапії"

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: